«Чоловік нарубає дров, побуде з дітьми – і їде до неї»
Коли мені минуло шістнадцять, я була безтурботною, веселою дівчиною. Жила в містечку у своєї бабусі, а на вихідні приїжджала до мами у село, де у мене було багато подруг. Одного осіннього вечора ми пішли на дискотеку. Біля клубу я помітила юрбу хлопців, які жваво розмовляли, а серед них побачила високого стрункого і вродливого юнака, котрий мені дуже сподобався. Подруги сказали, що він син завклубу.
З того часу я не знала, що зі мною діється. Чекала, коли знову прийде субота, аби тільки побачити його, почути голос. Через деякий час ми познайомилися й одружилися. Яка я була щаслива! У 17 років народила першого сина, у 19 – другого, а у 22 – донечку, яку він дуже хотів. Не знаю, чи любила тоді його? Але для мене він був прекрасним другом і чудовим батьком для дітей.
Не знаю, коли у нашому сімейному житті з’явилася тріщина. Чи далося взнаки раннє заміжжя, чи те, що мені важко було з трьома дітьми? Але через деякий час я почала ходити в клуб вже без нього, пити і зраджувати йому. Він це все дуже довго терпів, але ніколи не просив, щоб я зупинилася. А мене все більше і більше затягувало у цю пастку. І ось його терпінню прийшов кінець. Він знайшов собі дівчину, на 12 років молодшу за нього, і дуже швидко почав віддалятися від мене та дітей. І коли я зрозуміла, що накоїла, було вже пізно. Тоді я почала просити його, щоб він не залишав сім’ю. Та все було марно, тому що він щиро покохав.
І тут почалося найгірше. Він перестав звертати увагу на мої сльози і прохання повернутися додому, зневажав мене і принижував – завдав такого пекельного болю, що краще було вмерти. Мій чоловік з’являвся з коханкою на людях. Не раз їх бачила на зупинці, коли вони трималися за руки і раділи своєму щастю.
Але хіба можна побудувати щасливу сім’ю, зруйнувавши іншу? Скільки разів я благала його не приводити її у наш дім, але він не слухав, йому було начхати на мене. Просила її залишити мого чоловіка і віддати дітям батька. Але вона теж не слухала, а тільки сміялася з мене.
На мою долю випало багато сліз, болю і недоспаних ночей. Скільки разів я просила Бога дати мені смерть, скільки разів хотіла покінчити з життям! Але Бог оберігав мене від усього лихого, щоб я жила заради дітей. Моє серце розбите на шматки, воно крається від того, що немає поруч коханого. Згадую ночі, які ми проводили разом, ті дні, коли ми були щасливі.
Він залишив домівку, дітей, які за ним сумують, живе у неї і вже має донечку, яку дуже любить. Але він не знає, як я страждаю, не розуміє, чому плачу. А тому, що не можу без нього жити, люблю його більше за своє життя. Мені так важко на серці, коли він приїжджає до нас: нарубає дров, побуде з дітьми – і їде назад до неї і малої донечки. Я живу у жахливих умовах – в маленькій кімнаті з трьома дітьми. А купити хату не маю змоги.
Скільки разів запитувала Бога, чому доля така несправедлива до мене, чому у моєму житті немає ні щастя, ні любові. І хоча у житті я зазнала багато страждань, але ще сподіваюся, що зустріну ніжну і люблячу людину, якій буду небайдужою я і мої діти. Вірю, що на світі є щира любов, і коли мине час, мій чоловік зрозуміє, що він накоїв, та моє серце вже буде належати іншому. А йому я бажаю тільки щастя.
(Адреса жінки, яка попросила не називати її прізвища та імені, є в редакції. Якщо вас зацікавила доля нашої читачки, листи надсилайте у “Вісник і Ко”)
| Comments: |
