Історія Української православної церкви

Продовження. Початок у №№3-5

Вперше слов’янською мовою «Біблія» видрукувана в Україні

Коли у 1458 році Київська митрополія отримала новий канонічний статус, тобто стала незалежною, до її складу входило одинадцять єпархій: Київська, Брянська, Смоленська, Полоцька, Турівська, Луцька, Володимир-Волинська, Берестейська, Перемиська, Галицька та Холмська. Вони збереглися протягом 230 років – аж до загарбання української церкви Московським патріархатом. Історично складалося, що українська держава завжди відчувала на собі вплив як Заходу, так і Сходу. Це не могло не позначитися й на церкві, особливо після 1569 року, коли була укладена Люблінська унія (унія від латинського – союз). До того часу від 1385 року Польща перебувала у злуці з Литовсько-Українською державою, тобто кожна держава жила окремішньо, маючи лише спільного короля. А у 1569 році Люблінською унією фактично було створено одну державу, у якій очевидну перевагу мали поляки, й українські землі перейшли у залежність Польщі. Зрозуміло, почався вплив католицизму й на православну церкву. Рим намагався підпорядкувати собі усі церкви в Польщі і просуватися далі на схід. Особливо Римо-Католицька церква посилила тиск після того, як Москва проголосила себе патріархією, боячись її впливу на українські землі.
Безумовно, українським священикам теж, напевно, було важко змиритися з тим, що Московська митрополія отримала незалежність (патріархію) від Візантійського патріарха, а Київська, набагато старша і багатша щодо церковної культури, – ні. Не дивно, що між релігійним духовенством починаються протиріччя: одні готові до з’єднання з заходом, інші боронять православ’я. На жаль, між ними поширюється і боротьба за вплив, збагачення, почесті – а це не ті цінності, яких вимагав від Церкви Ісус Христос.
Переповідаючи історію української православної церкви, не можливо оминути її великих і славних сподвижників. Найбільшим поборником православ’я був Костянтин Острозький (прадід цього князя, Федір Острозький, зачислений до лику святих, і його мощі спочивають у Київській Лаврі). Це був найвизначніший та найвпливовіший рід в Україні, який мав у своїх володіннях 24 міста, 10 містечок і багато сотень менших сіл. А ще понад 600 церков і 20 монастирів. Річний дохід цих князів (рід продовжувався до 1620 року) за нинішніми вимірами сягав понад мільйон доларів. Пантелеймон Куліш віднайшов і залишив цікаві історичні відомості: «Місце маршалка двору князів Острозьких займав польський сенатор. Він був зобов’язаний хоч два рази до року стояти під час обіду за стільцем князя Острозького й прислуговувати йому. За це йому платили 70 тисяч злотих річно».
Але тут треба наголосити, що князі Острозькі захищали не російське православ’я, як зараз намагається інтерпретувати московська церква, а саме українське. Про це свідчить доказовий факт. 1499 року Москва оголосила Литві війну, кинувши величезні сили, аби «боронити православних українців» від впливу католицизму. Незважаючи на те, що Костянтин Острозький був ревним охоронцем православ’я, саме він став воєначальником литовських військ. У липні того ж року на берегах річки Ведрош біля Дорогобужа литовські війська були розбиті, а князь Костянтин потрапив у московський полон. Він пробув там чотири роки, однак шляхом обману йому вдалося втекти. І він помстився Москві – 1514 року дощенту розбив московське військо під Оршею! Отож, помиляються ті українці, котрі зараз фанатично доводять, що наші діди і прадіди ходили у православну церкву, маючи на увазі московську. Вони ходили в Українську православну церкву!
Саме князь Костянтин Острозький запросив до себе львівського друкаря Івана Федорова (раніше він втік з Москви до Львова, бо відсталий натовп спалив його друкарню), аби видрукувати Біблію, до чого князь довго готувався. Відомий український митрополит Іларіон (Іван Огієнко) ось як відзначив це: «Українському народові випала велика честь і заслуга – дати усьому православному слов’янству першу повну Біблію (1581 рік – авт.). Острозька Біблія лягла в основу тієї Біблії, якої вживає весь православний слов’янський світ і сьогодні». І лише у 1660 році Москва «сподобилась» видрукувати Біблію у себе. Москвичі хотіли перекласти з грецької, але не змогли, бо «переводов добрих не ізобрітено, подобно і преводником греческим немнозім сущем обратітися». Отже, напрошується висновок: українці віднайшли грамотних людей, зробити переклад з грецької мови, а в московщині аж через 80 років після цього не було до кого «обратітися». Тут же зазначу, що наш українець, до речі, волинянин Онисим Радишевський, який пройшов друкарську школу в Острозі, у 1606 році вперше видрукував Євангеліє у Москві. То чиє православ’я істинне: українське чи російське? І хто до кого має йти на поклон? Історія підказує: в жодному разі українці не повинні чекати «благовоління» Москви – вони й без цього достойні славити Бога.

Далі буде

Ольга ЖАРЧИНСЬКА

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>