Закохані випили отруту і… лягли помирати
Ця трагедія сталася в одному із сіл Рівненщини. Ще й досі односельчани і рідня розводять руками, не в силі пояснити, чому і навіщо ці двоє так зробили. 52-річний Микола та 37-річна Катерина прожили разом трохи більше місяця. Тихо і спокійно, вочевидь, жалкуючи, що не зустрілися раніше, адже тоді не було б тих невдалих шлюбів за спиною. І враз селом облітає новина – подвійне самогубство. Микола і Катерина випили отруту і лягли... помирати. Коли їх знайшли, Микола вже відійшов у інший світ, а Катю ще встигли довезти до лікарні, де вона й померла.
Зійшлася з чоловіком двоюрідної сестри
Микола був господарем з великої букви. Працював бригадиром, вдома навів лад, а на додачу до хороших якостей ще й не пив оковитої. Коли колгоспи розвалилися, він зайнявся своєю приватною справою: відкрив кузню. Вдвох з дружиною ростили і вчили трьох синів. Ніби цілком благополучна сім’я, але Микола ні-ні й пожаліється комусь: таки щось не ладиться у них. А якось після невдалого жарту секретаря сільської ради село підхопило і понесло ще одну новину: Кольчина жінка така-а-а ревнива! Виявляється, того ранку Миколу, як активіста, відправили в агітаторських справах на семінар в райцентр. Тільки він за двері, як дружина на поріг:
– А де мій Колька?
Секретар візьми і “ляпни”:
– Та ото взяв якусь попід ручку й пішов з нею кудись.
Натомість увечері “жартівнику” було не до сміху. Микола приїхав до нього зі словами: “Ну, і нащо ти таке кажеш? Сорому немає. Через тебе у хаті мерва робиться”.
Коли Миколі минуло 50 літ, він розлучився зі своєю дружиною і подався жити у сусіднє село в стару батьківську хату. “Сміття” з дому колишнє подружжя особливо не виносило, тому всі задовільнилися Миколиними словами: “Я вже не можу так далі жити, нерви не витримують”. Версію про те, що причиною розлучення могла бути інша жінка, відкинули відразу – у селі, як на долоні, і якраз “нікого такого” біля новоспеченого розвідника не помічалося.
Кажуть, Микола був дуже роботящим. Працював чорно, обробляючи землю. І хоч офіційно розійшовся з дружиною, продовжував допомагати колишній сім’ї: і пшеницю змолоти, і на городі підсобити. Затишшя тривало недовго, бо, як грім серед ясного неба, прозвучала ще одна новина – Микола зійшовся з жінкою, на п’ятнадцять років молодшою за себе! І виявляється, ця жіночка є двоюрідною сестрою колишньої Миколиної дружини!
... Катя ж не вийшла, а вискочила заміж у 14 років. Закінчила дев’ять класів у червні, а в серпні вже відгуляли весілля. І відразу посипалися дітки. Один за одним знайшлося їх аж п’ятеро. Подружжя жило спочатку непогано, чоловік працював у селі ветфельдшером, добре хазяйнував. Але як-то часто трапляється, особливо в селі, почав пити. І чим далі, тим більше. До сварок додалися побої, життя стало нестерпним, і через деякий час чоловік Каті виїхав з села, начеб на Полтавщину. Щоправда, кажуть, він кликав її до себе, миритися, і вона туди таки їздила, але безрезультатно. Натомість Катя привезла звідти свого другого чоловіка. Чим, до речі, неабияк здивувала односельчан. Адже це був ще парубок, молодший за неї на сім років.
Другий чоловік Катерини, Толік, був непоганим. Не побоявся піти на п’ятеро малих дітлахів, доглядав їх краще за рідного батька, в усьому допомагав дружині, як у полі, так і по господарству. Лише одне засмучувало сім’ю: ніяк їм Бог не давав спільну дитинку. Катя жалілася подружці і дуже через це засмучувалася. Можливо, тому, а може, через банальне безгрошів’я, але Толік поїхав на заробітки. З кінцями. Щоправда, хороші стосунки між колишнім подружжям збереглися. Бо коли Катерина одружувала свого сина, Толік приїхав і мав на весіллі усі почесті як батько нареченого.
– Ми все життя завжди ділилися одна з одною секретами, – каже подруга Катерини Марія, – але саме про останні події у її житті я мало що знаю. Вона стільки витримала горя. Тряслася над дітьми, так їх любила. Працювала “чорно”, кредити брала, коли робила весілля трьом старшим.
Навіть не можу сказати, коли Катя з Миколою почали приглядатися один до одного. Усе тримали в таємниці, чи що? Спочатку ніби бігала до нього допомагати з городами, а як закінчували капусту збирати, й переїхала жити.
– А де мій Колька?
Секретар візьми і “ляпни”:
– Та ото взяв якусь попід ручку й пішов з нею кудись.
Натомість увечері “жартівнику” було не до сміху. Микола приїхав до нього зі словами: “Ну, і нащо ти таке кажеш? Сорому немає. Через тебе у хаті мерва робиться”.
Коли Миколі минуло 50 літ, він розлучився зі своєю дружиною і подався жити у сусіднє село в стару батьківську хату. “Сміття” з дому колишнє подружжя особливо не виносило, тому всі задовільнилися Миколиними словами: “Я вже не можу так далі жити, нерви не витримують”. Версію про те, що причиною розлучення могла бути інша жінка, відкинули відразу – у селі, як на долоні, і якраз “нікого такого” біля новоспеченого розвідника не помічалося.
Кажуть, Микола був дуже роботящим. Працював чорно, обробляючи землю. І хоч офіційно розійшовся з дружиною, продовжував допомагати колишній сім’ї: і пшеницю змолоти, і на городі підсобити. Затишшя тривало недовго, бо, як грім серед ясного неба, прозвучала ще одна новина – Микола зійшовся з жінкою, на п’ятнадцять років молодшою за себе! І виявляється, ця жіночка є двоюрідною сестрою колишньої Миколиної дружини!
... Катя ж не вийшла, а вискочила заміж у 14 років. Закінчила дев’ять класів у червні, а в серпні вже відгуляли весілля. І відразу посипалися дітки. Один за одним знайшлося їх аж п’ятеро. Подружжя жило спочатку непогано, чоловік працював у селі ветфельдшером, добре хазяйнував. Але як-то часто трапляється, особливо в селі, почав пити. І чим далі, тим більше. До сварок додалися побої, життя стало нестерпним, і через деякий час чоловік Каті виїхав з села, начеб на Полтавщину. Щоправда, кажуть, він кликав її до себе, миритися, і вона туди таки їздила, але безрезультатно. Натомість Катя привезла звідти свого другого чоловіка. Чим, до речі, неабияк здивувала односельчан. Адже це був ще парубок, молодший за неї на сім років.
Другий чоловік Катерини, Толік, був непоганим. Не побоявся піти на п’ятеро малих дітлахів, доглядав їх краще за рідного батька, в усьому допомагав дружині, як у полі, так і по господарству. Лише одне засмучувало сім’ю: ніяк їм Бог не давав спільну дитинку. Катя жалілася подружці і дуже через це засмучувалася. Можливо, тому, а може, через банальне безгрошів’я, але Толік поїхав на заробітки. З кінцями. Щоправда, хороші стосунки між колишнім подружжям збереглися. Бо коли Катерина одружувала свого сина, Толік приїхав і мав на весіллі усі почесті як батько нареченого.
– Ми все життя завжди ділилися одна з одною секретами, – каже подруга Катерини Марія, – але саме про останні події у її житті я мало що знаю. Вона стільки витримала горя. Тряслася над дітьми, так їх любила. Працювала “чорно”, кредити брала, коли робила весілля трьом старшим.
Навіть не можу сказати, коли Катя з Миколою почали приглядатися один до одного. Усе тримали в таємниці, чи що? Спочатку ніби бігала до нього допомагати з городами, а як закінчували капусту збирати, й переїхала жити.
«Коля вже помер...»
Ніяких великих скандалів із появою нової сім’ї село не чуло. Діти Каті сприйняли новину спокійно: “Аби мамі було добре”. Тим паче, менші її дівчатка вже мали по 17 років. Односельчани теж язики особливо не “чесали”. Проти цього союзу була хіба що його колишня сім’я, але жодних “розборок” ніхто не чув і не бачив. І дуже вже Катя-невістка була до вподоби Миколиному батькові. Завжди хвалився: і роботяща яка, і догляне як слід, і зготує їсти з нічого.
Те коротке життя разом протікало спокійно. У цьому запевняла Марія, бо не раз забігала до них у гості:
– Колька її дуже крепко глядів, – каже подруга Катерини. – Глядів і любив. Навіть не можу вам описати, як він на неї дивився. Там щоб Катя взулася як треба, там вдягнулася тепленько, там не сиділа, бо дує. Та й вона нарешті спокій знайшла. Одного разу мені шепнула: “Мені його так шкода. Залишився сам, а такий хороший чоловік”.
У четвер ввечері, за два дні до трагедії, Марія зайшла в гості до Миколи і Каті. На чергове запитання “Як життя?” відповіли, що все добре, але було б краще, якби ще його сини змирилися. Щоправда, тут таки задоволені розповіли, що цю проблему незабаром вирішать. Але ніяких натяків. Далі пішла звичайна розмова. Катя з Миколою почали будувати плани на майбутнє: що мають насадити 80 сотих картоплі, ще чогось. І дітям треба допомогти: і її, і його. Тому Марія пережила справжній шок, дізнавшись, що вони померли, випивши якусь отруту.
...Їх знайшов Миколин племінник. Ніби вони домовлялися про зустріч, а коли він прийшов до хати, то було зачинено зсередини. Коли гукати і стукати набридло, недобре передчуття ворухнулося в душі. І він вирішив залізти в хату через горище. Діставшись у середину, відразу й побачив: лежать рядочком на ліжку. Катя жива, але тільки й спромоглася вимовити: “Коля вже помер”. Хлопець ще встиг добігти до найближчої хати з телефоном і викликати “швидку”, бо потім від нервового потрясіння його “кинула” епілепсія, і він опинився у важкому стані в лікарні.
Катю довезли живою до лікарні, але, незважаючи на оперативне втручання медиків, її так і не змогли врятувати. Лікарі констатували смерть від отруєння.
Поховали їх не тільки на різних кладовищах, а й у різних селах і в різні дні. Спочатку Миколу, наступного дня Катю. Так розгорілося і так швидко згасло їхнє пізнє кохання.
***
Наразі цю справу розглядає Млинівська міжрайонна прокуратура. За попередніми висновками судмедекспертизи, Микола і Катя випили отруту хімічного складу, яку, як правило, використовують для рослин. Окрім самогубства, розглядається й інша версія смерті: випадкове отруєння. Того факту, що закоханим “допомогли” відійти в інший світ, правоохоронні органи поки що не припускають.
(Імена з етичних міркувань змінено – авт.)
Те коротке життя разом протікало спокійно. У цьому запевняла Марія, бо не раз забігала до них у гості:
– Колька її дуже крепко глядів, – каже подруга Катерини. – Глядів і любив. Навіть не можу вам описати, як він на неї дивився. Там щоб Катя взулася як треба, там вдягнулася тепленько, там не сиділа, бо дує. Та й вона нарешті спокій знайшла. Одного разу мені шепнула: “Мені його так шкода. Залишився сам, а такий хороший чоловік”.
У четвер ввечері, за два дні до трагедії, Марія зайшла в гості до Миколи і Каті. На чергове запитання “Як життя?” відповіли, що все добре, але було б краще, якби ще його сини змирилися. Щоправда, тут таки задоволені розповіли, що цю проблему незабаром вирішать. Але ніяких натяків. Далі пішла звичайна розмова. Катя з Миколою почали будувати плани на майбутнє: що мають насадити 80 сотих картоплі, ще чогось. І дітям треба допомогти: і її, і його. Тому Марія пережила справжній шок, дізнавшись, що вони померли, випивши якусь отруту.
...Їх знайшов Миколин племінник. Ніби вони домовлялися про зустріч, а коли він прийшов до хати, то було зачинено зсередини. Коли гукати і стукати набридло, недобре передчуття ворухнулося в душі. І він вирішив залізти в хату через горище. Діставшись у середину, відразу й побачив: лежать рядочком на ліжку. Катя жива, але тільки й спромоглася вимовити: “Коля вже помер”. Хлопець ще встиг добігти до найближчої хати з телефоном і викликати “швидку”, бо потім від нервового потрясіння його “кинула” епілепсія, і він опинився у важкому стані в лікарні.
Катю довезли живою до лікарні, але, незважаючи на оперативне втручання медиків, її так і не змогли врятувати. Лікарі констатували смерть від отруєння.
Поховали їх не тільки на різних кладовищах, а й у різних селах і в різні дні. Спочатку Миколу, наступного дня Катю. Так розгорілося і так швидко згасло їхнє пізнє кохання.
***
Наразі цю справу розглядає Млинівська міжрайонна прокуратура. За попередніми висновками судмедекспертизи, Микола і Катя випили отруту хімічного складу, яку, як правило, використовують для рослин. Окрім самогубства, розглядається й інша версія смерті: випадкове отруєння. Того факту, що закоханим “допомогли” відійти в інший світ, правоохоронні органи поки що не припускають.
(Імена з етичних міркувань змінено – авт.)
Мирослава КОСЬМІНА,
Рівненська область
| Comments: |
