Історія Української православної церкви

1991 рік. Україна здобула незалежність. Без мечів, без крові, без страждань... Чи не Промислом Божим була дана лише мудрість і сміливість, аби отримати те, за що боролися віками, лягали кістьми, зрікалися життя? Україна – самостійна, незалежна держава. Це істина. То чому вона не може мати таку ж незалежну церкву? Чому браття во Христі – росіяни, вважають її неблагодатною і піддали анафемі? Невже український народ настільки неугодний Богу, що не може рідною мовою славити Всевишнього Творця? Чому московські ієрархи й священики беруть на себе таку величезну відповідальність, щоб вирішувати волю інших християн й “роздавати” милість Божу? Але найбільш прикро те, що земляки-українці не бажають знати правду про свою церкву! Зате часто до хрипоти в голосі доводять, що “Київський патріархат неканонічний”, при цьому абсолютно не знаючи історії українського православ’я. Власні спостереження і дзвінки наших читачів, що просили написати про історію церкви, послужили тому, аби підготувати цю публікацію. Можливо, хоча б після такого навіть стислого матеріалу ті українці, які вороже ставляться до рідної церкви, задумаються, як казав Шевченко, “чиї вони діти”?
Християнство Київської Русі
Після воскресіння Ісус Христос сказав своїм учням: “Дана мені всяка влада на небі й на землі. Тож ідіть і навчіть народи, христячи їх в ім’я Отця і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів”. І за прадавніми переказами знаємо, що святий апостол Андрій проповідував Євангеліє у Скіфії, тобто у Східній Європі, зокрема на північ від Чорного моря. А це і є нинішні українські землі. Про це свідчать й давні християнські церковні письменники Іполит Римський, Євсевій Кесарійський. Є ця згадка й у стародавньому літописі “Повісті минулих літ”: “Дніпро впадає у Понтійське море; море це звуть Руським. Уздовж його берегів навчав, як кажуть, святий Андрій, брат Петра. Коли Андрій навчав у Синопі і прийшов до Корсуня, він довідався, що від Корсуня недалеко гирло Дніпрове. І прибув він до гирла Дніпрового, а звідти вирушив угору по Дніпру. І сталося, що він прибув і зупинився під горами на березі. А ранком, уставши, промовив він до учнів, що були з ним: “Бачите ви гори ці? На горах цих засяє благодать Божа, буде місто велике і багато церков здвигне тут Бог.” І піднявся він на гори ці, поблагословив їх, помолився Богу і зійшов з гори цієї, де пізніше виріс Київ”. Наша церква впродовж віків прославляє апостола Андрія Первозванного як основоположника Церкви Христової в Україні. Отож, вже з цього впевнено можна говорити: якщо українська земля удостоїлась благословення самого першоапостола Андрія, учня Ісуса, то вона достойна мати й свою Церкву і славити Бога рідною мовою. З історії Русі відомо, що християнську віру прийняв ще київський князь Аскольд у 867 році. Він зробив чотири походи до Візантії. В одному з них, при облозі Царгорода, він отримав поразку – його кораблі знищила раптова буря. Тоді Аскольд повірив у чудо Божої Матері, адже візантійці були християнами, й сам охрестився на ім’я Миколай. І за доби князя Ігоря, як свідчать грецькі літописи, “багато варягів були християнами” (варягами візантійці називали русичів). Після смерті князя Ігоря його дружина, мудра правителька Київської Русі з 945 по 957 рік княгиня Ольга, теж прийняла християнство, але вона не силувала до цієї віри інших. За переказами, святе хрещення вона брала від самого Константинопольського Патріарха з ім’ям Єлена. Її син Святослав противився цій вірі, однак іншим хреститися не забороняв. А от внук Ольги, великий князь Володимир, увійшов в історію як запроваджувач християнства на Русі. Це відбулося 988 року. Коли Володимир надумав змінити язичницьку віру, то до нього приїжджало чимало послів від магометан, латинників, кримських юдеїв й від греків. І кожен нахваляв своє. Тоді бояри порадили князю відправити своїх послів у ці краї, аби довідатися, як вони там служать Богу. Повернувшись з Константинополя вони доповіли князю, що не сподобались їм чужі віри, а от грецька припала до душі: “Ми не знали, стоячи у храмі, на небесах ми знаходимося чи на землі”. Однак Володимир, як войовничий князь, не хотів принижуватися перед греками й просити у них хрещення. Віру він теж вирішив здобути, пішовши походом на Херсонес (Корсунь). Щоб одружитися з Анною, сестрою імператорів Василія й Костянтина, Володимиру треба було охреститися. Коли він осліп, то Анна порадила швидше прийняти хрещення. Володимир послухався і під час хрещення сталося диво – він прозрів. Князь тоді сказав: “Тепер я пізнав істинного Бога!”

Далі буде
Ольга ЖАРЧИНСЬКА

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>