Річка, в якій купається весь світ

Не один віруючий мріє хоч раз в житті побувати в місцях, де народився та жив Ісус Христос, де прийняв свої хресні муки. І ці мрії настільки сильні, що люди піввіку складають гроші, продають худобу, майно, щоб зібрати кошти на поїздку до Єрусалима, щоб дістатися до річки Йордан і в ній скупатися. Серед тих, хто побував у святих місцях, чимало і волинян. Митрополит Ніфонт востаннє їздив у Єрусалим в 2000 році на запрошення нині вже покійного Єрусалимського патріарха Діодора.

Група паломників складалась з 900 чоловік

– Про святу землю я мріяв ще тоді, коли служив в армії, – розповідає  митрополит Ніфонт, керуючий Луцькою та Волинською єпархією. – Власними очима хотілося побачити те, що багато віруючих сприймають вірою. І Господь мені такий час дав вже в дев’яностих роках, бо за радянських часів паломницьких груп у Єрусалим не пускали. Отож, вперше я побував на святій землі у 1995 році. Група паломників з 950 чоловік виїхала з Одеси кораблем до міста Хайфи, де нас чекало 11 автобусів. Ми об’їздили весь Єрусалим, Палестину, Ізраїль.
– Мабуть, насамперед вклонилися місцю, де народився Господь?
– Так, відвідали Вифлеєм, де стоїть храм Різдва Христового XVI століття. Зі мною були люди з Бреста, Києва, Луцька. Ми стали на коліна, заспівали тропар Різдву Христовому, колядку, і на душі було таке натхнення, з очей в усіх котилися сльози радості і покаяння, що ми недостойні, грішні стоїмо на місці, де Пречиста Діва народила Сина Божого.
Звісно, всі місця незабутні: і в Назареті, де відбулося благовіщення Діві Марії, і там, де стояла оселя праведного Йосипа Обручника. Трепет охоплює кожного, коли заходиш у Гефсиманський сад, де Христос молився перед своїми стражданнями та на горі Сіон, де було зішестя Святого Духа на апостолів. Людей різних національностей можна побачити у храмі Воскресіння Христового. Почуття, яке огортає людину біля Гробу Господнього, не передати. Я стояв на колінах, взявшись руками за плиту, якою вкрите ложе, поклав сюди свою нещасну голову і навіть не молився, а ридав. Що говорило моє серце Спасителю? Прости нас, помилуй і спаси.

Христовою дорогою можна пройти тільки вночі

– У музеї Волинської ікони є чимало експонатів, які ви привезли з Єрусалиму, зокрема фотографія, на якій ви несете хрест.
– Ми пройшли Хресною дорогою, якою Спаситель ніс свій хрест. Вдень нею не пройдеш, бо тут розташовано стільки крамниць, такий крик-рейвах, що не можна зосередитися, а от вночі, коли тихо, можна пройти цим шляхом з молитвою. Особливо трепетно стає, коли зупиняєшся на місці, де Господь, несучи хрест на Голгофу, впав. За переказами, тут навіть збереглися ті плити, по яких ступали ноги Спасителя. Багато віруючих скидали чоботи і йшли по цій дорозі босими ногами.
– А чи відвідували Афон?
– Гора Афон – республіка монашества, тут 20 чоловічих монастирів. Є і руський Пантелеймонів монастир, де мешкають росіяни, українці, білоруси і молдавани. Братія на корабель, яким ми підпливли до гори, привозила мощі Пантелеймона Цілителя.
Сотні людей тоді їздили паломницькими групами до Єрусалиму, бо ці поїздки на кораблях були в дев’яностих роках більш-менш доступні. Однак дехто навіть продавав власні квартири, своє майно, худобу, щоб тільки зібрати кошти і відвідати святі місця: Єрусалим, Вифлеєм, Назарет, скупатися в Йордані. Побувавши там, сприймаєш Євангеліє зовсім інакше. Раніше читав і уявляв ці місця, а зараз вони ніби перед очима.

«Не висилайте мені доларів, а святе масло»

– А що везли додому з Єрусалиму?
– Багато святинь: привозив масло від Гробу Господнього, водичку з Йордану. Ми тут її розбавили, роздали на всі благочиння, а благочиння – на приходи. Нею окропили всіх віруючих людей нашої області. Пам’ятаю, тільки одного дня роздали 14 тисяч пляшечок масла від Гробу Господнього. Люди раді були, бо по вірі їхній Господь дарує їм зцілення. Привозив камінці зі святинь, зелень, вифлеємську семикінечну зірку, хрест, на якому зображене розп’яття. Його освячував на Голгофі на Гробі Господньому, а вифлеємську зірку – на місці Різдва Христового. Ці святині передав у храми, щоб вони служили людям на втіху. З гори Преображення  привіз кілька тисяч ікон Преображення Господнього, з Вифлеєму – ікони Різдва Христового. Роздавав по храмах. З Барі ми привозили іконки Миколи Чудотворця, з Афону – іконки Пантелеймона Цілителя.
Я щасливий, що в Єрусалимі маю хороших друзів. Раніше мені присилали долари, але я попросив: “Не шліть мені грошей, бо в ресторан я не ходжу”. Я попросив передавати посилочки з іконками. Друзі їх на Гробі Господньому освятять і раз в квартал висилають 5-7 тисяч, а також духовну літературу, щоб я роздав віруючим. Отак Господь милосердний дає нам у ХХІ столітті після Різдва Христового ось такі духовні втіхи і радість.

У річці Йордан метрові соми чіпляються за ноги паломників

– У річці Йордан купалися?
– Так. Вона протікає через весь Ізраїль. Це дивна річка. Вона бере початок у горах, де лежить сніг. Весною буває повноводною, проходить через Галілейське море, витікає з нього стільки ж води, скільки впадає, й потрапляє далі в Мертве море. До речі, вода з Йордану не змішується з водою Мертвого моря, в якому багато солей, а випаровується, і тому  над морем – постійно туман. Ця вода збирається в хмаринку, її вітер відносить в Україну і, можливо, навіть на Волинь. І таким чином Бог скроплює нашу землю (ось така радість для всіх).
Біля річки Йордан є монастир преподобного Герасима Йорданського. Тут за переказами Христос прийняв хрещення, а потім він пішов на гору спокус, де молився 40 днів і сорок ночей. Однак паломники купаються в тій частині Йордану, де річка витікає з Галілейського моря. Є місце, де священнослужителі освячують воду. Її всі набирають у посудини. Вода дуже приємна і чиста. А от вже біля Мертвого моря (там багато порогів) вона каламутна. У воді, де ми купалися, багато метрових сомів. І до того паломника, в якого хворі ноги, вони обов’язково  підпливають і чіпляються до ніг. До речі, до здорових не підпливають. Напевне, навіть вони розуміють, що потрібно людині допомогти. Іншої риби багато.
– А були в тому місці, де Господь хрестився?
– Сюди потрапити дуже важко. Бо там у зв’язку з колишніми воєнними подіями поблизу Йордану скрізь замінована земля. Є тільки один вузький метровий прохід. І щоб не виникало загрози життю паломників, їх на те місце не пускають.
– А як митники сприймали паломників, які везли книги, воду, каміння?
– Жартували з нами. Мене все допитувалися: “А що це ви везете? Якась олія та вода. Дехто дублянки везе, шуби, а ви? То вода, то ікони, то каміння два чемодани”. А я відповідаю: “Дублянка пропаде, зноситься, а це буде радість православним на все життя”. Бо тих святих місць вже ніколи не забути.

Марія ДУБУК,
м. Луцьк

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>