Собаче знайомство

* * *
Якось колега на роботі запропонував їй цуценя - справжнього далматинця на прізвисько Арнольд. Собаку купили для дитини, але він швидко їй набрид, і тепер не було куди подіти. Спочатку Ольга не хотіла його, тільки зайшла подивитися, але собака радісно кинувся їй назустріч. "Ти такий же самотній, і тобі тут погано" - подумала жінка і повезла Арні у свою однокімнатну квартиру. Вже півроку вона з роботи поспішала додому. З маленького цуценяти Арнольд перетворився на красивого пса. Був дуже розумний і чутливий, добре відчував її настрій. В Ольги з'явилися нові клопоти - двічі на день потрібно було обов'язково вивести Арні на прогулянку, хоча й не завжди вдавалося. Жінка працювала лікарем швидкої допомоги - а це 12-годинні чергування. Але яка б втомлена не повернулася додому, собака відразу починав скавчати і тягнув її до дверей, аж поки вони не виходили на вулицю.

* * *
Ольга вивела свого далматинця на вечірню прогулянку в парк, а це далеченько від дому. Вирішила розвіятися після важкого чергування - на "швидку" було дуже багато викликів, особливо в кінці зміни. Тільки якесь свято - у медиків роботи додається. День святого Миколая теж не став винятком.
Вона помаленьку йшла по алеї. Арні погнався за білочкою. Вертихвістка втекла на сосну, і собака повернувся до хазяйки. Не встигла Ольга зробити кілька кроків, як Арнольд зірвався і погнався по алеї. Жінка стала кликати: "Арні! Арні!", але собака не слухав її, кинувшись на якогось п'яненького типа, що лежав на лаві. Вона ледве відтягнула свого далматинця від чоловіка.
- Собаче життя, - пробурмотів незнайомець, піднімаючись на ноги.
"Видно, якийсь алкоголік, ще й бомж, - подумала Ольга. - Чого він в парку спить серед зими? Хоча на перший погляд цілком пристойний чоловік, і одягнений нормально."
- Ви так на мене не дивіться, - продовжив він спокійно і впевнено, ніби читаючи її думки. - І зовсім я не алкоголік, як ви подумали, а просто випадково тут опинився. На Миколая після роботи випили з колегами, вони поїхали до своїх сімей. У мене ж нікого немає, поспішати нікуди. Присів на лавочці і заснув, а ваш "Арнольд Шварцнегер" ледве мене не розтерзав.
- Він не агресивний, - заспокоїла його жінка, - просто не любить п'яних.
- А хто любить? - продовжив незнайомець. - Я сам їх терпіти не можу. Але завдяки тому, що ваш собака не любить п'яниць, ми зустрілися і познайомилися.
- А хто сказав, що я з вами буду знайомитися? - обурилася жінка. До п'яних чоловіків вона з дитинства ставилася з упередженням. Її покійна мама все життя промучилася з батьком-п'яницею. Коли в студентські роки під час навчання в медичному інституті хтось з її кавалерів приходив напідпитку, вона відразу припиняла з ним будь-які стосунки. Така перебірливість привела до того, що у свої тридцять п'ять вона була самотня, дотримуючись відомого принципу Омара Хайяма: "Краще бути самому, ніж з ким-небудь".
- І все-таки я пропоную продовжити наше знайомство. З вашим далматинцем я вже познайомився, - не здавався чоловік. - Мене звати Богдан. Колеги по роботі називають Бодя-програміст.
- До побачення, Бодя, - сказала Ольга, розвернулася і пішла до виходу з парку. Собака залишився біля нього. Жінка стала кликати пса, Арні наздогнав її, потім знову повернувся до незнайомця.
- До побачення, Арні, - долетіли до неї слова, - ми ще зустрінемося...

* * *
До Нового року залишалося дванадцять днів. Щовечора Богдан ходив у парк, намагаючись зустріти ту жінку із собакою. Ніяк не міг її забути. Щось в цій дамі було особливе. Лише кілька хвилин розмови - а Бодя втратив спокій. У нього вже був сімейний досвід, правда, не зовсім вдалий. Через три роки спільного життя дружина повернулася до своїх батьків. З тих пір він вже десятий рік холостякував. Саме про таких кажуть: "Його вже й чорт не оженить". Та зустріч в парку не виходила з голови. Як чоловік наполегливий, він вирішив знайти незнайомку. Почав розпитувати людей, які вечорами вигулюють своїх домашніх тварин: "Ви не зустрічали тут красиву жінку з далматинцем? Собаку звати Арнольд". На нього дивилися, як на дивака. Щоправда, один спостережливий дід, офіцер-відставник, підказав, що жінка, яку він розшукує, буває тут дуже рідко, бо живе в іншому районі. У новорічний вечір Богдан знову навідався на ту саму алею. Щось таки його сюди тягнуло.

* * *
31 грудня ввечері, після денного чергування, Оля  вивела далматинця в парк погуляти. "Може, знову якогось п'яного бомжа зустріну або Бодю-програміста", - усміхнулася, згадавши нещодавні події. За кілька годин Новий рік, всі кудись поспішають, роблять останні покупки, готують подарунки, накривають на стіл. Цей рік вона вирішила зустрічати одна. Молодшій сестрі, яка має чоловіка і двох дітей, сказала, що в новорічну ніч вона якраз чергує. Кілька років підряд святкувала в сестри. Вже набридли постійні розмови про те, коли ж вона вийде заміж. А минулого року, коли втомлена передсвятковими клопотами сестра заснула перед телевізором, п'яний швагро почав до неї чіплятися і шепотіти: "Я знаю, що ти хочеш, тільки боїшся Лєнки", - їй стало так бридко. Оля викликала таксі, поїхала додому і дала собі слово більше у них Новий рік не зустрічати.

* * *
Ці неприємні спогади перервав радісний гавкіт Арнольда. Собака вчепився у когось і тягнув до неї.
- Арні, відпусти мене, сьогодні я абсолютно тверезий, - почула жінка веселий голос Богдана.
- Я вже другий тиждень тут чергую, хочу вас з Арнольдом запросити до себе на Новий рік, - чоловік підійшов до неї.

* * *
Минуло три роки. Тепер  в парку часто можна зустріти красивих чоловіка та жінку з маленьким хлопчиком. Вони вигулюють породистого далматинця, а зупинившись біля однієї лави, починають сміятися...