«Обскакав» тата у більярді

Андріїв батько Олексій Кобилинський – неодноразовий чемпіон області з більярду – серед достойних суперників мав поважних джентльменів: братів Олексія та Івана Ариванюків і бізнесмена Леоніда Отченашенка. Але син у цьому році несподівано змінив ситуацію і забрав у батька титул чемпіона, довівши, що “молодо – не зелено”.З інтересом слухаю, що таке “американка”, “московська піраміда” і “вісім чужих”.
– Андрію, а відколи ти так серйозно захопився більярдом?
– П’ять років тому. Раніше грав просто від випадку до випадку, бо з дитинства найдужче любив ганяти у футбол.
Мама з татом не сварили, оскільки син вчився на відмінно і закінчив Луцьку четверту гімназію із золотою медаллю. А на старших курсах правничого факультету Волинського держуніверситету зацікавився всерйоз більярдом. “Андрій додому не поспішає, а кулі ганяє”, – не раз жартувала його мама, адвокат Євгенія Кобилинська, під крилом якої успішно засвоював син юриспруденцію на практиці. Мріяв стати, як і вона, правозахисником, щоб обстоювати інтереси людей. Власне, юридична справа – це у них сімейна професія, бо закінчила в цьому році правничий факультет і молодша сестра Андрія Оксана, яка теж практикується у мами. У приватній фірмі нині працює уже ціла династія Кобилинських.
– Андрію, а коли ти вперше обіграв свого тата?
– Торік, на рейтинговому турнірі. Більшість змагань, у яких зустрічалися з батьком, зазвичай, вигравав він, як досвідчений професіонал. Адже тато грає уже майже двадцять років.
– Але як на п’ятирічний стаж, то у тебе успіхи шалені. Обіграв тренера – свого батька.
– Трохи не так. У першому чемпіонаті, на початку року, з дисципліни “американка” я грав у фіналі з Олексієм Ариванюком і йому програв. А от на останніх змаганнях з “московської піраміди” переміг я. Виграв фінальний поєдинок у ровесника Віталія Завацького. Відповідно, у мене перше місце, у Віталія – друге, а у мого тата  – третє.
– Значить, молодь обскакала ветеранів?
– Ветерани увійшли в десятку кращих, а молоді взяли гору.
– А як ти почувався, коли вперше виграв у батька?
– Коли між собою граємо просто так, то це відбувається часто. Чесно вам кажу, що виграти змагання в сильного суперника кортить завжди. А тато – один з найкращих гравців області. Тож хочеться довести, що й ти можеш бути не гіршим. А ще вигравати є стимул, бо той, хто виграє, не платить за гру.
– Збоку все просто: слухняні кульки самі летять до лузи…
– Насправді, гра психологічно дуже напружена. Але це можна відчути тільки тоді, коли сам береш до рук кия. Не просто забити кульку у лузу, адже ширина отвору і діаметр кульки різняться всього-на-всього в кілька міліметрів. Найменша неточність удару – і кулька не пройде.
– Мабуть, багато чого залежить від темпераменту. Чи гарячкує людина, чи вміє зберігати олімпійський спокій і самоконтроль?
– Звичайно, все важливо. Але якщо гравець вміє зібратися, взяти себе в руки, якщо він – натура сильна і вольова, то, незалежно від темпераменту, у конкретній грі може виграти. Тут все залежить від настрою на перемогу.
– Як чемпіон, бачиш перед собою перспективи?
– Особливих амбіцій, щоб виступати на чемпіонаті України, у мене нема. Тому що гра в більярд вимагає дуже багато часу. Зрештою, є професіонали, які зранку і до вечора ганяють кульки й на цьому заробляють. Це їхня професія. А для мене це тільки хобі. Основна моя робота – юриспруденція.
– Хто за тебе вболівав під час змагань?
– Звичайно, друзі, рідні. Особливо сестра Оксана. Моїй перемозі дуже зрадів і тато.
– Напевне, найбільше привітань надходить напередодні дня твого ангела – Андрія?
– Не забувають друзі. Були і сюрпризи. У понеділок, відразу після змагань, мене привітали клієнти. Вже з порога сказали: “Ми бачили вас по телевізору. То ви, виявляється, не тільки юрист, а й у більярд граєте?” Дрібничка, але приємно.
Життя наше складається з приємних дрібничок. Але й сам Андрій Кобилинський любить дарувати їх друзям, близьким і навіть чужим людям. Ще студентом був активістом міського клубу волонтерів “Добрі серця”. А як гостинний господар, щойно переступиш поріг їхнього офісу, завжди запитає: “Вам чай чи каву?”

Розмовляла Мирослава МАНЕЛЮК
Фото Миколи КОМАРОВСЬКОГО

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>