«Хата без рушників – родина без дітей»

Сьогодні, по осені, стають на весільні рушнички молоді подружжя. Тому на сторінках улюбленої газети мені хочеться коротенько написати про одвічний український символ – вишитий рушник.

Хліб і сіль на вишитому рушникові – то ознака гостинності українського народу. Кожному, хто приходив з чистими помислами, підносили цю давню слов’янську святиню. Не було оселі, котру б не прикрашали рушники. По них складалася думка про жінку та її дочок. Гарно оздоблений рушник висів на кілочку в кожній сільській хаті, ним витирали руки й посуд, накривали діжу з тістом, спечені паляниці, з ним ходили доїти корову. З рушником, як і з хлібом, приходили до породіллі, одружували дітей, зустрічали рідних і гостей, проводжали людину в далеку дорогу. У різних районах рушники називались по-різному, залежно від його призначення. Рушники для витирання рук і обличчя – утирачем, для посуду, столу, лави – стирачем, для пов’язання сватів – плечовим або плечовиком. Утирачі й стирники ткали з цупких ниток, покутники, подарункові, плечові – з тонкого гарно вибіленого полотна.
Перший витканий рушник призначався для гостей, він завжди висів на видному місці. У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитись рушниками. Їх дбайливо оберігали. “Дати рушник”  традиційно означало готуватись до весілля. Кульмінацією весілля, власне, закріпленням шлюбу, було стати на рушник.
При зведенні житла рушниками застеляли підвалини, ними піднімали сволоки (потім дарували майстрам). Коли вже стіни були зведені, в кутку вішали ікону, а на ній – рушник. Не обходилось без рушників і в хлібопекарських обрядах.
У різних районах були різні візерунки. На Поділлі вишивали геометричними фігурами. Чорна гама на рушнику символізує жіночу тугу, а червона – радість. У давнину для траурних подій ткали спеціальні рушники – вузькі, довгі, зі строгими смужками. На них і труну опускали, їх і на хрест пов’язували.
Так, рушник, виявляється, ніщо інше, як супутник людського життя, йшов з людиною від колиски до могили. Тому з такою любов’ю їх і вишивали.
Багато є прислів’їв про рушники: “Хата без рушників – родина без дітей”, “Рушник на кілочку – хата у віночку”, “У коморі сволок – на ньому рушників сорок”, “Не лінуйся, дівонько, рушники вишивати – буде чим гостей шанувати”.
Тож хай живе в наших серцях цей одвічний символ – рушник. І щоб більше вишивалось гарних рушників і не забувались давні обряди. Виряджаючи сина до війська, даруйте йому рушник. При цьому, бажаючи щастя, кажіть: “Нехай стелиться тобі дорога цим рушником”. Червоні і чорні нитки на вишивці матусиного рушника – то наша одвічна любов і журба. Наша споконвічна доля.

А. ГОЙКО-ВЕНГЛОВСЬКА, с. Вільшанка,
Ємільчинський район, Житомирська область
P.S. Дуже прошу майстринь, які люблять вишивати, відгукнутись на публікацію мого листа. Хочеться почути більше про старовинні обряди і звичаї, а то дійсно прикро дивитися, як усі кинулися сьогодні на зарубіжне, а наші вишивані сорочки та все, чим користувався наш предок, чомусь відходить в далечінь.

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>