Жертва кримського шахрая

Трапилася ця історія у Криму. У п’ятдесят років Михайло Романчук залишився біля розбитого корита. “Мене обвели навколо пальця, мов пацана”, – з неприхованою гіркотою констатує він.

Рідну Волинь на сімферопольські проспекти Михайло змінив, уже маючи за плечима неабиякий життєвий досвід. Закінчив Ковельське ПТУ №7, працював на “Сільмаші”. Продовжив трудову біографію на аналогічному заводі у Ростові-на-Дону. Після строкової військової служби навчався у Київському політехнічному інституті, і в Ковель повернувся з дипломом інженера-механіка. Позна-йомився із симпатичною кримчанкою, одружився, і невдовзі молоде подружжя переїхало у Сімферополь.
На новому місці освоївся досить швидко. Ось лише інженерська зарплата зовсім не влаштовувала. А в сім’ї вже підростало двоє доньок. Тож волинянин вирішив започаткувати свою справу. Так народилося МПП “Бармі”, що спеціалізувалося на виготовленні виробів з пластмас.
– Особливо не шикував, але на хліб з маслом вистачало, – розповідає Михайло Захарович.
Але не врахував колишній поліщук одного-єдиного фактора: конкуренти не дрімають. Своєчасно не подбав засновник “Бармі” і хоч про сякий-такий “дах”. Наслідки не забарилися. Зі складу ВАТ “Фіолент”, з яким Романчук уклав відповідну угоду, у невідомому напрямку зникла солідна партія його товару. Розгубленому підприємцеві показали доручення, отримане від його “компань-йона” Григорія Семенова. Мовляв, ось ваша печатка, ось штамп, ось підпис. Словом, на “Фіоленті” вмили руки, хоч фальшування було видно неозброєним оком, а для Михайла не було секретом, що Семенов провернув через вищезазначене ВАТ не одну оборудку.
Довелося звертатися до правоохоронців. Але тільки через 10(?!) місяців Київським райвідділом головного управління МВС Сімферополя нарешті була порушена кримінальна справа. Щоправда, із самого початку розслідували її без особливого ентузіазму. Мінялися слідчі, справу то закривали, то знову відкривали. Романчук, якого таки визнали потерпілим, марно оббивав пороги головного управління, прокуратури, судів. Стало зрозумілим: шахрая хтось ревно оберігає і справу навмисне “тягнуть” під термін давності. А скарги Романчука в МВС України, Генеральну прокуратуру, звісно ж, пересилалися “для розгляду” у сімферопольські інстанції.
– Коли терпіння увірвалося, я звернувся до Центрального суду м. Сімферополь з позовною заявою про визнання дій прокуратури Криму щодо розслідування даної справи незаконними, – каже колишній директор МПП “Бармі”. – Висунув претензії і до ГУ МВС. Але й суд не дав ради. Відповідачі просто не з’являлися на засідання. І це 16 разів поспіль.
Недарма мовиться: біда одна не ходить. З чоловіком-невдахою дружина не захотіла більше жити. І після розлучення разом з молодшою дочкою виїхала в Ізраїль. А Михайло, не дочекавшись завершення судової тяганини, змушений був повертатися на Волинь до своєї престарілої матері. Уже звідси кілька разів їхав у Крим на чергові засідання суду, тратився, і… даремно. Врешті-решт за його позовом до ГУ МВС України в Криму, а також до кримського управління Державного казначейства (йдеться про відшкодування моральних збитків) прийняли до провадження у Верховному Суді України. Але й звідти відповідь прийшла маловтішна: “Розгляд зазначеної справи затримується у зв’язку з навантаженням Судової палати у цивільних справах. Про рух справи Вам буде повідомлено додатково”.
І чекає жертва кримського шахрая уже рік…
Василь ТРОФИМУК,
Волинська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>