Хворих діток всиновили іноземці

У Ясениницькому будинку спеціального призначення живуть діти з обмеженими можливостями. Я заходжу в охайний просторий двір. Тут багато ігрових майданчиків,  доглянутий сад, стадіон – звідти лунає дитячий сміх.  Наближаюся до будівлі, а на ній вивіска: «Ясениницький дитячий будинок спеціального призначення».

Впевнена, кожному з нас доводилося бачити діток з обмеженими можливостями. Хоча погляд на них сам по собі довго не затримується – якось моторошно спостерігати за тим, скільки зусиль дитина докладає для того, щоб просто йти. А ще болючіше ненароком заглянути в очі, які нічого не  виражають. Тільки очі матері такої дитини здатні розповісти про те, скільки страждань може перенести звичайна людина. Часто трапляється так, що після вироку лікарів раніше щасливі сім’ї розпадаються, буває, від діток відмовляються й обоє батьків. І це тоді, коли потрібно найбільше ласки,  турботи, неабияких зусиль для одужання. Але є такі місця, де в допомозі не відмовлять. Про це розповідає директор дитячого будинку спеціального призначення у селі Ясениничі Рівненської області депутат районної ради Степан Михайлович Копера.
– Степане Михайловичу, розкажіть, будь ласка, про Ваших вихованців, як вони потрапляють до дитячого будинку?
– Перш за все, у нашому будинку живуть діти, які мають певні психічні або фізичні відхилення. Саме за рішенням обласної медико-психологічної комісії на чолі з Вірою Костянтинівною Алєко до нас направляють хворих дітей. Це можуть бути батьківські діти, діти одиноких матерів, діти-сироти, діти недієздатних, хворих батьків або таких, що перебувають у розшуку. Можливо, читачі вашої газети знають таких дітей, яким потрібна допомога, просимо звертатися до нас – будемо раді допомогти.
– Як проводиться навчання таких дітей?
– Кожна дитина, потрапивши до нас, має змогу пройти корекцію та реабілітацію з усунення психічних і фізичних вад. У дитячому будинку працюють спеціалісти, які мають дефектологічну освіту: логопеди, вчителі-дефектологи, вихователі. Слід відзначити спеціальну групу, в якій займаються діти із синдромом Дауна (16 чоловік), адже вони навчаються за спеціальною програмою, яка дає непогані результати. Крім того, у нас створена відповідна матеріальна база. Навчальні класи обладнані дошками, шкільними меблями, фізкультурний та реабілітаційний зали з басейном, сухим басейном, тренажерами, спортивний майданчик, ігрові кімнати. Діти забезпечуються одягом та чотириразовим харчуванням.
– Яка доля чекає Ваших вихованців після  дитячого будинку?
– Закінчивши у нас 5-й клас, діти направляються у школи-інтернати Рівненської області, де здобувають загальну  освіту, а потім і у відповідні навчальні заклади, де отримують професію.
– А чи трапляються випадки, щоб усиновлювали хворих дітей, позбавлених батьківської опіки?
– Українськими сім’ями таке усиновлення не практикується, а от іноземні громадяни взяли під опіку саме з нашого дитячого будинку трьох дітей. Цей процес відбувається через Київський центр усиновлення, де у спеціально створеному банку даних міститься інформація про кожну українську дитину, що потребує справжнього батьківського тепла та любові.
– Степане Михайловичу, які проблеми у Ясениницького дитячого будинку сьогодні? Можливо, потребуєте допомоги?
– Проблеми? – Степан Михайлович на мить задумався. – Матеріальне забезпечення, що здійснюється державою на сьогодні дуже добре. Допомагають постійні спонсори: ВАТ «Рівнеазот», магазин «Будматеріали», СП ЗАТ УТЕЛ,  благодійна організація «Братерство без кордонів».  Завдяки наданим коштам ми зробили якісний ремонт приміщень, підвели газ, маємо цілодобово холодну та гарячу воду. Немає в нас проблем! – впевнено відповів директор і гостинно запропонував мені подивитися усе самій.
І дійсно, все в будинку до ладу, як у справжнього хазяїна: кімнати чистенькі, сучасні меблі, кольорові телевізори. Показує все Степан Михайлович, розповідає, обслуговуючий персонал хвалить, і видно, що він тут не тільки мудрий  керівник, а й турботливий батько для тутешніх діток. 
Потім ми зайшли до їдальні, де якраз обідали дітки. Усі радісно привіталися, дехто, дуже цікавий, підбіг подивитися поближче. Вони, як пташенятка, один поперед одним хотіли розповісти, що знають, показати, що вміють. Їх називають дітьми з обмеженими можливостями, але деякі з них можуть обслуговувати себе самі, хіба що роблять це повільніше. А їхнім маленьким перемогам тут радіє увесь колектив. Жаль тільки, деякі мами не можуть порадіти успіхам своїх дітей…
Катерина СЕМЕНЧУК,
Рівненська область

  •  
Comments:

Напишіть відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>